Місіонерська концепція Української Православної Церкви

прийнята на засіданні Священного Синоду УПЦ від 16 жовтня 2003 року

 

Зі змінами та доповненнями, внесеними I Всеукраїнським Православним місіонерським з’їздом 27-29 травня 2003 року

1. ВСТУП
Ця Концепція місіонерського служіння Української Православної Церкви

- є узагальненням місіонерського досвіду, накопиченого Українською Православною Церквою за її більш ніж тисячолітню історію;

- враховує богословський потенціал, напрацьований братськими По-місними Церквами (Константинопольською, Антиохійською, Серб-ською, Елладською, Албанською та ін.);

- використовує рішення Помісних Соборів, теоретичні і практичні ви-сновки Місіонерських з’їздів Руської Православної Церкви, що викладе-ні в Концепції відродження місіонерської діяльності, Підсумкових доку-ментах, Місіонерській декларації.

 

2. МЕТА КОНЦЕПЦІЇ

Метою Концепції є визначення богословського обґрунтування місії, цілей і завдань, форм і методів місіонерської діяльності:

- спричинених внутрішніми потребами Церкви;

- обумовлених духовно-моральним станом сучасного українського суспільства;

- викликаних активною прозелітичною діяльністю інославних об’є-днань і нехристиянських релігійних організацій на території України, як та-ких, що загрожують духовному здоров’ю нації.


3. ПРАВОСЛАВНЕ СВІДЧЕННЯ

3.1. Богослов’я місії

Богословське осмислення поняття «місія» грунтується на розумінні Но-возавітного апостольського повеління, сформульованого в словах Спаси-теля: «Ідіть же, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх держати все те, що Я заповідав вам. І ось Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 19–20).

Місія, як свідчення, притаманна самій природі Церкви, і полягає не тільки в проголошенні Благої Вісті всьому творінню, а й у залученні всієї тварі до повноти життя у Богові-Тройці.

Отже, православне розуміння місії базується на тринітарному її вимірі, тому що джерело місії — у Пресвятій Тройці, Яка виявляє Себе через пос-лання Ісуса Христа Отцем у Святому Дусі (Ін. 20, 21–22). Це послання вклю-чене до плану Ікономії нашого спасіння, «бо так возлюбив Бог світ, що і Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Ньо-го, не загинув, а мав жизнь вічну» (Ін. 3, 16). Тринітарне розуміння місії передбачає, що зав-дання місії полягає в проекції на людські стосунки від-носин, які існують усередині Святої Тройці.

Христологічний аспект місіонерського служіння містить у собі свід-чення творінню про Христа Воскреслого, і тому однієї з найважли-віших зав-дань місії є введення людини і всієї тварі у світ Царства Вос-креслого Христа, і введення Його Царства у тварний світ, як «нового не-ба і нової землі» (Одкр. 21, 1), що відкриваються у здійсненні Євхаристії. Через Літургію і виконання заповідей відбувається явлення Самого Ісуса Христа як Господа в силі Животворящого Духа Святого і введення у світ правдивого Царства Бо-жого.

Це можливо обо=женням людства, що є духовним преображенням, яке здійснює Дух Святий у Церкві, через спасіння Христом. «Святий Дух надає в Церкві людським іпостасям повноту Божественності єдиним, особистіс-ним чином, який пристосовується до кожної людини як до особистості, створеної за образом Божим. Святий Дух, вселяючись у нас, преображає нас в обитель Святої Тройці» (В. Лосський).

Святий Дух, як дар єдності, веде до того, що багато особистостей ста-ють одним Тілом у Христі — істинною Церквою Христовою. Право-славна Церква є істинною Церквою Христовою, створеною Самим Гос-подом і Спа-сителем нашим, Церквою, утвердженою і здійснюваною Ду-хом Святим; це Церква, про яку Сам Спаситель сказав: «Створю Церкву Мою, і врата пек-ла не здолають її» (Мф. 16, 18). Вона є Єдиною, Святою, Соборною (Кафо-лічною) й Апостольською Церквою, хранителькою і по-дательницею Святих Таїнств у всьому світі, «стовпом і підґрунтям іс-тини» (1 Тим. 3, 15). Вона несе повноту відповідальності за поширення Істини Христового Євангелія, так само як і повноту влади свідчити про «віру, раз передану святим» (Іуд. 1, 3). У Ній, і тільки в Ній можливе спа-сіння роду людського й обо=ження всієї тварі Духом Святим во Христі Ісусі.

Єдина Свята Соборна Церква є Церквою Апостольською. Через бо-го-установлене священство дари Святого Духа передаються віруючим. Апо-стольське спадкоємство ієрархії від святих апостолів є основою спільності і єдності благодатного життя. Місія як апостольство зав-жди була найголовні-шим з обов’язків церковних людей — як виконання заповіді Господньої про необхідність іти і навчити всі народи (Мф. 28, 19–20).

Православне розуміння місії передбачає, що всесвітня місія є есха-то-логічною подією; Євангеліє буде проповідуватися «до кінця віку» (Мф. 28, 20). Саме ця есхатологічна перспектива визначає правильні взаємо-відносини між місією і національною культурою, адже метою місії зав-жди залишається преображення всього космосу — людства і природи, по слову апостола Пав-ла, щоб «був Бог все в усьому» (1 Кор. 15, 28).

3.2. Мета і завдання

Як слідує з богословського обгрунтування місії, кінцевою її метою є слава Всесвятого Бога, яка розглядається в перспективі Його безмежної лю-бові, що явила себе в спокутному подвигу Ісуса Христа. «Оскільки христи-янська місія є частиною місії Божественної, її кінцева мета не може бути відмінною від мети Бога. А Його мета, як про це чітко сказа-но в Писанні, — це возглавлення Всесвіту во Христі і наша участь у Бо-жественній славі — вічній і нескінченній славі Божій» (Блаж. Анастасій (Яннулатос), архієп. Ал-банський).

У вужчому значенні, метою місії, що і складає її головне завдання, є навернення тих, хто поза Церквою, — тих, хто не бере участі у Боже-ствен-ному житті і хто тільки в цьому одному і має потребу. Місія в такому розу-мінні покликана сповістити людям спасительну Благодать і дати причасти-тися їй в Таїнствах Церкви.

Найближчою метою місії, що узгоджується з її кінцевою метою, є зро-стання і поширення Православної Церкви. Складові цієї мети:

- проповідь Євангелія;

- навернення язичників;

- пробудження «номінальних християн»;

- повернення до Церкви відпалих;

- залучення всіх до активного церковного життя.

3.3. Принципи, методи і форми

3.3.1. Принципи

1. Принцип всезагальності

Апостол Павел Духом Святим висловив цей принцип так: во Хри-сті «нема ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скифа, ні раба, ні вільного, але все і в усьому Христос» (Кол. 3, 11). Цим принци-пом утверджується, що Православ’я не може бути вузькоетніч-ною релігією, воно не належить якійсь одній національній традиції, а є істинно вселен-ським і загальнолюдським.

2. Принцип універсальності

Від початку просвітництва народів цей принцип був проголошений ус-тами святого апостола Петра: «Не на обличчя дивиться Бог, але у кожному народі той, хто боїться Його і чинить по правді, приємний Йому» (Діян. 10, 34–35). Православна віра не може бути становою або кастовою, вірою ву-зького кола самоізольованих осіб, а є доступною для всіх, і кожного, хто прагне до Нього, Христос із радістю приймає у Своє-му Царстві.


3. Принцип свободи во Христі

Сам Господь вказав нам умови істинної свободи в нас: «пізнаєте іс-тину, і істина звільнить вас» (Ін. 8, 32). Православне сприйняття свобо-ди — як свободи від рабства гріха і страстей — відрізняється від «світ-ського», спотвореного, розуміння свободи — як свободи гріха і царства вільної від Бога ушкодженої людської природи.

4. Принцип канонічної основи місії

Канони, як сполучна ланка між Церквою й організмом і Церквою й ор-ганізацією, мають визначати і відображати догматичні істини про Церкву. Згідно з апостолом Павлом, кожен апостол по жеребу отримав свою апо-стольський уділ, який призначив йому Бог (2 Кор. 10, 13). У су-часних термі-нах “апостольський уділ” означає “канонічна територія” Помісної Церкви. Апостольські Правила і Соборні Правила (Ап. 58; Шест. 19; Шест. 20; Сард. 11) визначають єпископа як главу Помісної Церкви, відповідального за про-повідь і повчання благочестю народу, і за-бороняють абикому вчити всена-родно, особливо тоді, коли це принижує або в чомусь применшує місцевого єпископа. Тому будь-яка місіонерська справа, яка робиться без благословен-ня єпископа і без його участі, втра-чає кафолічність, оскільки єпископ Поміс-ної Церкви відповідає за все-ленське спілкування всіх церков і без його бла-гословення ніщо не може відбуватися на території його єпархії.

5. Принцип безкорисливості

«Даром отримали, даром давайте» (Мф. 10, 8), — заповідує Господь Своїм учням. Отже, Православна місія не може мати на меті ні полі-тичну, ні економічну, ні якусь іншу вигоду. «Тому, хто прагне, дам даром від дже-рела води живої» (Одкр. 21, 6).

6. Принцип творення в любові

Апостол Павел, як істинний місіонер во Христі, свідчить, що вла-да, дана йому від Бога, є владою «на розбудову, а не на руйнування» (II Кор. 13, 10), вона спрямована на устрій Церкви Христової, в якій апосто-ли, будучи будівничими Тіла Христового, «істинною любов’ю в усьому зростали в Тому, Хто є главою –– Христос, із Якого все тіло складене і надійно злу-чене всякими зв’язками, за мірою чинності кожної частини, отримує зріст для розбудови самого себе в любові» (Єф. 4, 15–16).

7. Принцип історичності

«Від одного Він створив весь рід людський, щоб жив по всій поверх-ні землі, визначивши наперед обумовлені пори і межі їх розселення, аби вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, бо Він недалеко від кожного з нас: тому що ми у Ньому живемо і рухаємося і існуємо» (Діян. 17, 26–28). Богу угодно було визначити для нашої країни багатові-кове перебування в Православній вірі, яка в основному і сформувала світо-гляд і традиції нашого народу. Тому наше розуміння історичності Право-слав’я для України відрізняється від секулярного розуміння релігійної сво-боди — як рівності всіх релігій між собою; останнє часто використову-ють різні «місіо-нери» у своїй прозелітичній діяльності. Православна Церква, яка перебуває в повноті Істини і є спадкоємицею Апостольського свідчення, виходить з того, що на її канонічній території Православ’я було і є історичною і культурною основою для об’єднання людей і приве-дення їх до Христа. Застосування за-конів світського суспільства без врахування цього чинника, як правило, при-зводить до конфліктів і роз-брату між людьми.

3.3.2. Методи

1. Використання різних мов

Завдяки сприянню Святого Духа, учні в день П’ятидесятниці “почали говорити іншими мовами”, а натовп, що зібрався з цього приво-ду, знітився, бо люди “почули, що кожен говорить до них їхньою власною мовою” (Ді-ян. 2. 4, 6). Того дня з’ясувалося, що для того, щоб слухачі ро-зуміли Єванге-ліє, його треба виголошувати їхньою “власною мовою”. В цьому аспекті не тільки проповідь Євангелія, а й багато частин місіо-нерського богослужіння можуть бути перекладені на мову більшості на-селення. «У своїх службах Православна Церква використовує мову наро-ду: арабську в Дамаску і Бей-руті, фінську в Хельсінкі, японську в Токіо, англійську в Нью-Йорку. Одним з першочергових завдань православних мі-сіонерів — від свв. Кирила і Мефодія в IX сторіччі до свв. Інокентія (Ве-ніамінова) і Миколая (Касаткіна) у XIX сторіччі — був переклад бого-служебних книг на місцеві мови» (Єп. Діоклій-ський Калліст (Уер)). Од-нак, цей метод дозволяє використовувати в Бого-служінні і древні мови, як такі, що мають особливу цінність внаслідок їхньої чистоти і багато-вікового богослужебного використання.

2. Залучення до священства місцевих жителів

Залучення місцевого населення до церковного служіння, особливо до священства, є важливим чинником утвердження місцевої Церкви. Пре-світер, який добре знає місцеві звичаї і відомий серед місцевого населення, здатний і ефективно проповідувати Слово Боже, і сприяти укоріненню общини в Православній культурі та церковному благочесті. Саме так трудилися видат-ні місіонери минулого — свв. Стефан Пермський, Ма-карій Алтайський, Ми-колай Японський. Цей метод особливо актуаль-ний у наш час, як один з най-більш ефективних у сприянні спасінню.

3. Розумне співробітництво з державною владою

При сучасному стані законодавства Православна Церква відділена від держави і зрівняна в правах з усіма іншими релігійними об’єднаннями й ор-ганізаціями. За таких умов співробітництво Церкви з державою може відбу-ватися, з одного боку, в галузі просвітництва і добродійності, з іншого боку — у сфері протидії різноманітним деструктивним куль-там, деморалізації і деградації суспільства, в галузі боротьби з суспільни-ми пороками заради ду-ховного оздоровлення нації. Водночас неприйнят-ним для Православ’я по-винно вважатися застосування влади для сило-вих методів боротьби з інако-мислячими або «примусової євангелізації» заблудлих.

4. Православна присутність

Метод Православної присутності як свідчення передбачає враху-вання особливостей місіонерської діяльності в різноманітних сферах: нецерковній, інославній, іновірній; у діаспорі; міському, сільському; моло-діжному сере-довищі і т. д.

Він найкраще висловлений святим апостолом Павлом: «Для юдеїв я був як юдей, щоб здобути юдеїв; для підзаконних був як підзаконний, щоб здобути підзаконних; тим, що без закону, (був) як той, що без зако-ну, — не зрікаючись закону перед Богом, але будучи підзаконним Христу, — щоб здобути тих, що без закону; для немічних був як немічний, щоб немічних здобути. Для всіх я став усім, щоб спасти хоча б деяких. Це ж роблю для Євангелія, щоби бути сопричасником його» (1 Кор. 9, 20–23).

Присутність Православних у нецерковному середовищі і інославно-му, іновірному оточенні має величезне значення саме як форма місії. Як прави-ло, мовчазне свідчення благочестивих православних родин, що яв-ляють со-бою «малу Церкву», здатне учинити дуже багато, по слову Євангельському: «Так хай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі справи і славили Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16).

3.3.3. Форми

Місія Церкви — у спасінні кожної людини, і в сферу її свідчення вхо-дять також питання культури, науки, навколишнього середовища — все, чим живе сучасне людство. І в залежності від оточення, у якому ве-деться місіо-нерська робота, духовного рівня тих, на кого вона спрямова-на, доцільно ви-ділити чотири її форми:

Інформаційна місія. Це свідчення якнайширшим верствам насе-лення через засоби масової інформації, а також організацію парафіяль-них бібліо-, аудіо- і відеотек, видання спеціальної місіонерської літерату-ри, свідчення за допомогою комп’ютерних технологій, у тому числі в ме-режі Інтернет.

Апологетична місія. Це свідчення істини Православ’я в порівнянні з єретичними і сектантськими псевдовченнями, розкольницькими трактуван-нями догматів і канонів, які широко поширені в Україні. Апо-логетична місія спрямована також на протистояння прозелітичній ді-яльності з боку неправо-славних церков і місіонерських організацій, роз-кольників, окремих євангелі-заторів.

Виховна місія (воцерковлення). Це робота з тими, хто готується до Свя-того Хрещення, і з тими, хто, будучи хрещеними, не отримали відповідної настанови в основах віри і не є активними членами Церкви. Мета такої місії — включення хрещеної людини в церковне життя пов-ною мірою, формуван-ня православного устрою життя.

Зовнішня місія. Це свідчення істини Православ’я серед людей, не хре-щених у Православній Церкві, не причетних до церковного життя, які не мають християнських основ традиції і культури, але мешкають на канонічній території Української Православної Церкви.


Всі чотири види місіонерського служіння виділено умовно, для зруч-ності організації місіонерської діяльності, і можуть бути застосо-вані на всіх рівнях церковного життя: парафіяльному, єпархіальному, за-гальноцерковно-му.

1. Парафіяльний рівень

Місіонерське служіння Української Православної Церкви, яке роз-гля-дається як апостольське, повинно мати відповідні форми. Виховна місія на парафії бачиться особливо важливою, оскільки саме парафія є основою цер-ковного життя в цілому. Міцні парафії є запорукою здоров’я всього Тіла Церкви.

Виховна місія на парафії повинна здійснюватися за схемою: огла-шення — Хрещення — настанова.

Оглашення передбачає попередні катехизаторські бесіди. Хрещення кожного нового члена повинно стати святом для всієї общини. Необхід-но виховувати у народі побожне ставлення до Хрещення –– як до Таїнст-ва, а не як до треби. Це стосується і священнослужителів, які часто в загальному по-току багатьох Хрещень утрачають глибину смислу здій-снюваного Таїнства.

Настанова передбачає позабогослужебні читання та співбесіди і забез-печення потрібною літературою.

Інформаційну місію через засоби масової інформації, радіо і телеба-чення варто здійснювати в міру місцевих можливостей на кожній пара-фії (через випуск парафіяльних листків, ведення місіонерських теле- і ра-діопро-грам).

Зовнішня місія. Метою проголошення Євангелія, а отже, і місії, є створення євхаристичної громади в кожній місцевості, в її обстановці, і тра-диційній для неї культурі та мові. Тому доцільно при організації па-рафії на території, де православні складають меншість, поставляти у священики кан-дидатів із корінного населення.

2. Єпархіальний рівень

Саме на єпархіальному рівні повинні комплектуватися бібліотеки і створюватися місіонерські курси й училища, а в перспективі –– також вво-дитися місіонерські предмети в навчальні курси духовних академій і семіна-рій.

Необхідно відродити інститут єпархіальних місіонерів, якими можуть бути як окремі священнослужителі, так і миряни, що мають для цього спеці-альну підготовку і отримали благословення єпархіального архієрея.

Корисним є проведення регулярних єпархіальних та регіональних мі-сіонерських конференцій за участі Синодального та єпархіальних мі-сіонер-ських відділів, світських спеціалістів (психологів, педагогів, право-знавців, істориків) та представників державної влади.

Необхідною є й апологетична місія –– в зв’язку з широким прозелі-тиз-мом, який здійснюють неправославні релігійні об’єднання. Найефек-тивні-шою в цьому плані місіонерська робота бачиться у формі:

а) створення в кожній єпархії місіонерської парафії;

б) створення єпархіальних реабілітаційних центрів для тих, хто став жертвами тоталітарних сект і псевдорелігійних організацій.

Синодальний відділ релігійної освіти, катехизації і місіонерства Укра-їнської Православної Церкви може надавати програмно-методичну допомогу єпархіальним архієреям у справі організації курсів з підготовки місіонерів і катехизаторів.

3. Загальноцерковний рівень

1. Створення загальноцерковного Місіонерського Фонду Української Православної Церкви, метою якого є сприяння здійсненню місіонерської ді-яльності Української Православної Церкви.

2. Створення науково-координаційного відділу на загальноцерков-ному рівні, який буде працювати у таких напрямках:

а) збір матеріалів, що показують досвід місіонерської роботи Ук-раїн-ської Православної Церкви в дореволюційний період, сучасний місіо-нер-ський досвід Помісних Православних Церков і досвід у цій галузі іно-слав’я. Ці матеріали повинні вивчатися, частина з них –– видаватися, і на їхній ос-нові можуть створюватися методичні розробки для місіонер-ської роботи Ук-раїнської Православної Церкви в сучасних умовах;

б) вивчення методів роботи в районах зі значною мусульманською, греко-католицькою, католицькою присутністю, великою питомою ва-гою розкольницьких церков, протестантських деномінацій, і вироблення відпо-відних програм для місіонерів;

в) збір інформації про діяльність в Україні неправославних місіоне-рів і сектантів. Підготовка і видання викривальних матеріалів про їхню прозелі-тичну діяльність;

г) створення юридичного відділу з вивчення правомірності дій тих чи інших релігійних організацій і сект;

д) створення навчальних програм для місіонерських курсів і духов-них навчальних закладів, у співробітництві з Навчальним Комітетом при Свя-щенному Синоді Української Православної Церкви; введення ви-кладання курсу місіології в усіх духовних навчальних закладах України за програма-ми, затвердженими Навчальним Комітетом;

е) видання загальноцерковних місіонерських часописів і газет.

 

4. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Місіонерська концепція, після затвердження її Блаженнішим Митро-политом Київським і всієї України та Священним Синодом Ук-раїнської Пра-вославної Церкви, є основним керівним документом у сфері місіонерської діяльності для всієї повноти Української Православної Церкви.

«Спасительний Промисел не закінчується викупленням людства, але поширюється на космос. Творіння Боже досягає визначених йому від почат-ку мети і місця. Відтворення Всесвіту надає Божественній місії додатко-вого виміру. Божественна місія є всеосяжним планом, за яким здійснюється спасіння людства, оновлення і відтворення фізичного світу таким, яким Бог вбачав його до того, як почав творити. В усьому цьому розкривається слава Божа. Кінцевою метою Божественної місії є одкро-вення Його слави, і тоді покликання людства полягає в тому, щоб стати причасником Божествен-ної слави» (Іаков Стамуліс). Покликання усього світу до нового життя в Бо-гові, будучи основним змістом Православної місії, повинно червоною нит-кою проходити через усю місіонерську ді-яльність, яка випливає з викладеної Концепції, котра наголошує, що Церква покликана не ділитися і відокрем-люватися у своїй самодостат-ності, а єднатися в любові в Дусі Святому для спасіння во Христі Ісусі.

«Любов’ю і єднанням спасемося» (прп. Сергій Радонезький).

Синодальний відділ релігійної освіти, катехизації та місіонерства Української Православної Церкви